Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 910/25409/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В. (доповідач), Дунаєвської Н.Г., Кочерової Н.О. розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінгова компанія "Київінвестбуд" в особі ліквідатора Шаргала Романа Вікторовича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів "Фінансова компанія "Перша купецька гільдія", що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду "Поларінвест" недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду "Нордінвест" недиверсифікованого виду закритого типу на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 року та рішенняГосподарського суду міста Києва від 20.01.2016 року у справі№910/25409/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів "Фінансова компанія "Перша купецька гільдія", що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду "Поларінвест" недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду "Нордінвест" недиверсифікованого виду закритого типу до 1. Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанк Росії" (Публічного акціонерного товариства "Сбербанк); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінгова компанія "Київінвестбуд" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національна комісія з цінних паперів та фондового ринкупровизнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Талалуєва Н.В. (дов. б/н від 07.12.2015 року);

від відповідача-2: Кишковський О.В. (дов. б/н від 01.12.2015 року);

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2016 р. у справі №910/25409/15 (судді: Андреїшина І.О., Демидов В.О., Пригунова А.Б.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 року у справі №910/25409/15 (судді: Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів "Фінансова компанія "Перша купецька гільдія", що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду "Поларінвест" недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду "Нордінвест" недиверсифікованого виду закритого типу та ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київінвестбуд" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 у справі №910/25409/15 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані тим, що позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваним договором. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" про застосування строків позовної давності з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволені позову.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдінгова компанія "Київінвестбуд" в особі ліквідатора Шаргала Романа Вікторовича та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів "Фінансова компанія "Перша купецька гільдія", що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду "Поларінвест" недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду "Нордінвест" недиверсифікованого виду закритого типу звернулися з касаційними скаргами до Вищого господарського суду України, в яких просять суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 року у справі №910/25409/15 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним Договір купівлі-продажу цінних паперів №13831Д від 04.12.2007 року, укладеного між ЗАТ "Банк НРБ" та ТОВ "Холдингова компанія "Київінвестбуд".

В касаційних скаргах скаржники посилаються на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача-2, у судовому засіданні, підтримав вимоги та доводи власної касаційної скарги, а також касаційної скарги позивача та просив їх задовольнити.

Представник відповідача-1, у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.12.2007 між Закритим акціонерним товариством "Банк НРБ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Київінвестбуд" (емітент) укладено договір № 13830Д купівлі-продажу цінних паперів при первинному розміщенні, за умовами якого емітент зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити пакет наступних цінних паперів: форма випуску цінних паперів - облігації підприємств іменні цільові; форма існування - бездокументарна; емітент облігацій - ТОВ "ХК "Київінвестбуд"; серія облігацій - В; номінальна вартість однієї облігації - 42 (сорок дві) грн 50 коп.; кількість облігацій - 641 500 (шістсот сорок одна тисяча п'ятсот) штук. (п.1.1. Договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе згідно договору зобов'язань. Дія цього договору може припинитись достроково на підставах, передбачених цим договором та законодавством України (п.7.3 договору від 04.12.2007).

04.12.2007 між Закритим акціонерним товариством "Банк НРБ" (продавець) та ТОВ "ХК "Київінвестбуд" (покупець) укладено договір № 13831Д купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити пакет наступних цінних паперів: форма випуску цінних паперів - облігації підприємств іменні цільові; форма існування - бездокументарна; емітент облігацій - ТОВ "ХК "Київінвестбуд"; серія облігацій - В; номінальна вартість однієї облігації - 42 (сорок дві) грн 50 коп.; кількість облігацій - 641 500 (шістсот сорок одна тисяча п'ятсот) штук. (п.1.1 Договору). Загальна вартість цінних паперів складає 27 289 410 грн, ПДВ не передбачено. (п.1.2. Договору). Відповідно до п.2.1 договору покупець зобов'язується 04.12.2007 здійснити оплату за ЦП за договором шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.

Пунктом 7.3 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе згідно договору зобов'язань. Дія цього договору може припинитись достроково на підставах, передбачених цим договором та законодавством України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що своє право на звернення з позовом позивач обґрунтував тим, що він як власник цільових облігацій у зв'язку з неправомірним викупом ТОВ "ХК "Київінвестбуд" цінних паперів за оспорюваним договором не зміг отримати у власність 797 квадратних метрів загальної площі квартир в І, ІІ, ІІІ секціях 4-х секційного житлового комплексу по вул. Київський шлях, 28 в м. Борисполі, оскільки грошові кошти, які отримано емітентом від емісії цінних паперів та продажу їх частини ЗАТ "Банк НРБ" (правонаступником якого є ПАТ "Сбербанк") не було використано на цілі, наведені у проспекті емісії, а саме на фінансування будівництва житлового комплексу по вул. Київський шлях, 28 в м. Борисполі.

За приписами встановленими ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. (п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. (п. 2.10 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. (ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.6 ст.6 Закону України "Про інститути спільного інвестування" діяльність із спільного інвестування провадиться після внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру та отримання свідоцтва про внесення до Реєстру.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний правочин було вчинено у 2007 році, тоді як у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, ТОВ КУА АНПФ "ФК "Перша купецька гільдія" створене у 2011 році; згідно свідоцтв від 01.08.2013 №00211 та №00212 про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, Пайовий венчурний інвестиційний фонд "Поларінвест" недиверсифікованого виду закритого типу та Пайовий венчурний інвестиційний фонд "Нордінвест" недиверсифікованого виду закритого типу створено у 2013 році. Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при укладанні у 2007 році між відповідачами оспорюваного договору права та законні інтереси суб'єкта господарювання та пайових фондів, які ще не було створено, порушено не було. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року №910/20853/15).

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що зі змісту ухвали від 24.02.2014 у справі № 910/615/14 (банкрутство ТОВ "ХК "Київінвестбуд" за заявою ПАТ "Сбербанк") вбачається, що кредиторські вимоги відповідача 1 заявлено у сумі 10 974 524,49 грн та визначено, що останні виникли з кредитного договору від 03.04.2008 №43-Н/08 та були встановлені рішенням від 12.09.2011 Господарського суду міста Києва та постановою від 11.01.2012 Київського апеляційного господарського суду України у справі 33/19, тому суди дійшли висновку, що наявність між відповідачами правовідносин з купівлі-продажу цінних паперів не вплинула на банкрутство відповідача 2.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись до суду з позовом, позивачем не доведено в чому полягає порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору відповідачами.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст.ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінгова компанія "Київінвестбуд" в особі ліквідатора Шаргала Романа Вікторовича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів "Фінансова компанія "Перша купецька гільдія", що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду "Поларінвест" недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду "Нордінвест" недиверсифікованого виду закритого типу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 року у справі №910/25409/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: Н.Г. Дунаєвська

Н.О. Кочерова